«Вони жили довго й щасливо і померли в один день», – на жаль, ці слова сьогодні швидше можна віднести до якоїсь казки, ніж до реального життя. Бо якщо й щасливо, в мирі і злагоді живе подружжя, то дуже часто хтось один раніше йде у потойбічний світ. І цей «хтось один» в переважній більшості – чоловіки.
Чому ж все більшає у нас вдів, які головні причини високої смертності чоловіків? Давно відомий вислів про чоловіків як сильну стать стає міфом. Бо не така вже й сильна, як підказує реальність, ця стать у нашому ХХІ столітті. А відтак актуальною залишається фраза: «Бережіть мужчин».
Ми, сильна стать,звісно звинувачуємо у цьому жінок. Мовляв, одягнувшись у чоловічий одяг і взявши до рук чарку та цигарку, жінки стали нахабніші, намагаються керувати мужчинами, незважаючи на біблійні заповіді. На мою думку, менша тривалість життя чоловіків – світова тенденція. Просто у Франції чи Японії і жінки, й чоловіки живуть значно довше, а тому нема надто вражаючого низького «порогу». По-друге, висловлюсь так з приводу вищої смертності чоловіків:
– На мужчин покладається більша відповідальність. Вони керують державою, церквою, сім’єю. Ці турботи незалежно від способу життя не додають здоров’я.Зараз у непростому нинішньому світі, сповненому нелюбові й гордині, почуваються вельми незатишно. Шукаючи хоч якоїсь розради, знаходять її у пиятиці, наркотиках, які, врешті-решт, вбивають…
За роки радянської влади була зруйнована модель патріархальної сім’ї, жінкам «вручили» рівні права, за які вони боролись з початку ХХ століття. А тепер ми чуємо нарікання слабкої статі на інфантильність мужчин. Жінці хочеться, щоб чоловік був уважний, вмів слухати, приділяв увагу дітям, не зраджував, мав хорошу роботу, заробляв багато грошей. А чи є вони такі у природі? Мабуть, кожна скаже, що такого ідеалу нема. Бо якщо вже про гроші, зокрема, мова йде, то багато жінок сьогодні більше заробляють. Добре, якщо жінка мудра і не дорікає чоловікові своїм кар’єрним ростом, здатністю саму себе (і дітей) матеріально забезпечити. А якщо навпаки?
Будь-які невдачі дуже руйнують психіку. А якщо поруч жінка – самодостатня, така, що чогось добилася у житті і прагне це підкреслити, зневажаючи його? Або навіть і не зневажає, але не упустить нагоди сказати: «А чого ти досяг?». Погодьтеся, до депресії тут недалеко…
… То, може, не треба говорити хлопчикові: «Не плач, ти ж мужчина!», коли він сльозами «обмиває» свою образу? Інакше з роками він буде боятися проявляти свою емоційність. А іноді і мужчині треба поплакати на плечі у жінки (мами, коханої, дружини), щоб стало легше. Бо якщо «тиснути все у собі», то це часто обертається інсультами, інфарктами, тобто коротким життям.
А ще не треба матері (як трапляється особливо у неповних сім’ях) виховувати в особі сина ідеального чоловіка в її понятті. Жінці, яка ростить сина сама і підсвідомо вважає себе ображеною чоловічою статтю, може, і вдасться «зліпити» цей її ідеал: син і двері відкриє, і пальто допоможе зняти, і квітку подарує… Таке лицарство – це добре. Але, крім всього цього, треба думати про майбутнє сина, про його готовність взяти на себе відповідальність вже за свою сім’ю. Треба вміти, образно кажучи, відпустити своїх дітей (в даному випадку сина) і дати їм можливість поборсатися самим у житті, щоб впевнено пливти далі. Інакше як стати справжнім мужчиною, який, за Біблією, відповідальний за все?
Оставить комментарий