Льняні барви

А льон цвіте синьо,синьо…
Душа починає щеміти при перших же акордах цієї задушевної, ліричної пісні. І цей сердечний щем породжує з потаємних комірчин пам” яті образи поліського села  Немовичі ,в таких рідних і безмежно близьких тобі людях.
На синьому полі, під таким же синім безхмарним  поліським небом виринає образ мами, що працює на прориванні льону.
Безмежне синє поле біля Берчикового Броду з згорбленими жінками в білих вишиваних льняних сорочках. Льон -культура дуже вибаглива до ручної роботи, його стебельця не переносять втручання грубої механізації.
Спека… Під кущами, в холодку сховалась від палючого сонця дерев” яна бочка з  дерев”яним , обмотаним ганчіркою,чіпом замість краника, з уламками льоду у воді; та, й то ,такої бочки з водою частіше не було,чим вона була і тоді полільниці пили теплу і солодкувату воду з долини.
Проходили місяць-два… і ось поле набирало вже біло-сірих барв від постеленого на ньому льону, з під якого пробивається яскраво-зелена молоденька отава з  білими польовими грибами печерицями.