Невелика то дивина на Поліссі, коли на весіллі появиться сторонній, якийсь цікавий або проста роззява. Стій собі, дивись, як танцюють, навіть за стіл тебе посадять, аби ти лише був скромний та не ліз до господарів та гостей з повчаннями хазяїв розуму…
Щось і мене недавно привело на таке весілля. У дворі було нап”ято шатро: співало,гуляло весілля. Музики грали, мов навіжені. Таких музик я не чув певне з років тридцять- з часу мого від”зду з села.
У просторому дворі стояла стовпом курява, хоч і похлюпали землю водою: в дворі куріла пилюга і в цьому тумані ледве вгадувалися молодий і молода, які сиділи за столом на імпровізованому покуті- їм танцювати сьогодні по своєму, по модньому так і не доведеться, ото лишень відбудуть: вона- дівочий, а він – парубоцький танці й далі будуть сидіти, пишатися, бо ж весілля-для гостей, не для молодих…
І ось тут, на чужому весіллі згадалась мені моя юність. Згадалась та чорнява дівчина, яка так часто приходить до мене майже кожної ночі в снах-хто вона, яку я впізнаю уві сні, а на яву не можу пригадати її обличчя, може це дівчина, з якою я так і не зустрівся на життєвій дорозі, не докохав, не оцінив або ж може й скривдив… Але чому саме тут, на чужому весіллі, прийшла на думку оця мара? Невже музики нагадали?..
Аж тут мати молодого затримала на мені погляд і відвернулася: я встиг запримітити її вицвіли чорні очі й тужливий розмах кріпко стиснутих вуст – і знову в пам”яті сплив образ доброї, чорнявої дівчини з моєї вже такої далекої сільської юності.. А гості веселилися, завзято танцювали не помічаючи нічого, вони чули музику, то тільки для мене раптом раптом все затихло…
…Я проводжав її додому з танців , що кожну суботу були у сільському клубі. Працював від села далеко, в протилежному кутку області. Отож на вихідні приїздив додому й летів до неї, моєї чорнявої дівчини. Але в той вечір вона була бліда й стривожена. Цілий вечір мовчала…
– Не приходь більше до мене. То все ні до чого.Не треба дивитися навіть у мій бік… Я … виходжу заміж за Івана – за твого товариша з дитинства. Ой Боженьку, що я наробила! – і гірко ридаючи, вирвалася з моїх обіймів й спішно зникла за хвірткою темного двору.
На другий день, в неділю…. Я стояв біля клубу й бачив як Іван вів під руку на танець мою чорняву любов. Грала така ж музика в клубі. Я затулив вуха, не міг витримати таку несправедливість-так весело грати на похоронах мого першого кохання…
І ось зараз, через тридцять років я побачив її… посивілу, змучену життям сільську вироблену жінку. Давно помер її Іван. Ось вже й внука женить.
А музика грає… Ось де я побачив її наяву, ту, що приходила до мене в снах. Підійшов, запросив на танець. Вона пішла помірно: молодий і молода посміхнулися з-за столу: музиканти враз заграли повільніше, бо на середину вийшли ми,”молоді”, гості розступилися і хтось сказав-
“Ну й гарна пара!”
Повільно грала музика, бо серед двору танцювало давня “молода” пара: мати молодого була гарна і чарівна, вона дивилася на мене здивовано… Я танцював і просив її на все життя… у свої сни. Аж тут музика затихла, її пальці торкнулися моєї щоки і почув: ” Бувай здоровий і щасливий!
І не дивись більше ніколи у мій бік… Щастя моє там!”- кивнула головою у бік молодих…
Оставить комментарий