Зараз мало хто знає, що в стародавні часи назву «Біла Русь» відносилося зовсім не до Білорусії, а до північно-східної частини Давньоруської держави – території, де розташовані Москва, Рязань, Муром, Смоленськ, Володимир.
Правителів ж цих земель нерідко іменували білими князями. У середині XII століття стараннями Юрія Долгорукого в тих місцях виникли десятки нових міст, які заселили тисячі переселенців з півдня. Син же Долгорукого Андрій, прозваний Боголюбським, вирішив, що Біла Русь достатньо зміцніла, щоб стати на чолі всієї держави замість втратив колишню міць Києва.
Шлях до Суздаля
Сергій Кирилов. «Андрій Боголюбський. (Вбивство) ». 2011 годЮрій Долгорукий, незважаючи на розквіт свого рідного Ростово-Суздальського князівства, все життя прагнув стати правителем в Києві. У 1155 році йому це вдалося. Зайнявши київський престол, Долгорукий завітав по місту кожному зі своїх синів. Андрію дістався Вишгород. Однак той не захотів жити на півдні і неодноразово просив батька відпустити його в Білу Русь. Йому не подобалося, що Долгорукий більше думав «про веселі, ніж про управління та воїнство». Кияни ненавиділи свого правителя, і в місті в будь-який момент міг спалахнути заколот.
Так і не отримавши від батька дозволу, Андрій поїхав самовільно. Залишаючи Вишгород, князь прихопив з собою образ Божої Матері – дорогу ікону, привезену в подарунок Юрію Долгорукому від Константинопольського Патріарха. За переказами, її написав ще в I столітті євангеліст Лука, а в Царгород вона потрапила в V столітті з Єрусалима. Ікона ця зберігалася у вишгородському жіночому монастирі і мала славу чудотворної.
Звичайно ж, ніхто не віддав би подібну реліквію. У житії Андрія Боголюбського сказано, що князь попросту викрав її з монастиря і під покровом ночі поїхав із Вишгорода. Він розраховував, що викрадений чудотворний образ допоможе йому підняти Білу Русь.
Із цією іконою пов’язана легенда про виникнення резиденції Андрія Боголюбського. Житіє розповідає, що по дорозі в Ростово-Суздальське князівство в декількох верстах від Володимира усі коні раптом разом встали. Ніщо не могло їх зрушити з місця. Довелося заночувати там же. У сні Андрію з’явилася Діва Марія і повеліла йому відвезти ікону у Володимир. Прокинувшись, князь так і зробив, після чого оголосив те місто столицею своїх володінь замість Суздаля. А на тому місці, де йому привиділася Діва Марія, він вибудував свою резиденцію – село Боголюбово, від чого і отримав прізвисько – Боголюбський.
Даєш самодержавство!
Один з зберігаються в Луврі наплічників Андрія БоголюбскогоОпасенія Андрія у відношенні півдня підтвердилися. У 1157 році його батько помер, імовірно отруєний київськими боярами. Ненавидів Юрія Долгорукого народ тут же розграбував його двір. Невдоволення колишнім князем перекинулося і на його підданих: усіх вихідців з Білої Русі, що знаходяться на півдні, стали грабувати і жорстоко бити. Тим часом серед російських князів спалахнула нова міжусобна війна – вони вирішували, хто ж такий займе Київ. Однак, на відміну від батька, Андрій не став боротися за давньоруський престол.Навпаки, він прийнявся зміцнювати власне Ростово-Суздальське князівство.
Історики відзначають, що Боголюбський прагнув до єдиновладдя. Він вигнав зі свого князівства практично всіх братів і племінників, а також поставлених його батьком намісників-бояр. Незважаючи на те, що найбільші міста князівства – Ростов і Суздаль – підтримали Боголюбського, в них діяла вічова система правління, що ставила міську владу вище волі князя. Андрій же прагнув до повного контролю. Він змінив закони управління поселеннями і скасував віче. Фактично Боголюбський встановив в Ростово-Суздальське князівство щось подібне монархії.
Інквізитор Федорець
В ті часи княжа влада багато в чому відпиратися на церковну. Боголюбський розумів: щоб Володимир став новою столицею Русі, недостатньо укріпити його військові та політичні позиції. Адже релігійним центром залишався Київ, де розміщувалася єдина на Русі митрополія, що підпорядковувалася безпосередньо константинопольському патріарху. У його ж землях були лише єпископи, підвладні Києву.
Андрій вирішив створити власну релігійну столицю. Він відправив у Константинополь прохання про затвердження у Володимирі митрополії та призначення її главою його улюбленця ігумена суздальського Федора, званого в народі Федорцов. Однак патріарх відхилив ініціативу Боголюбського.
Тоді Федорець особисто відправився в Царгород, і патріарх, як сказано в літописі, «повіривши його словам, а більш полестити дарам, поставив його в Ростов». Російський митрополит, дізнавшись про це, наказав Федорцов з’явитися в Київ для отримання благословення, а до тих пір «щоб його за єпископа не почитали». Той же проігнорував вимогу, заявивши, що призначений не їм, а самим патріархом. Коли ж «духовні і мирські по велінню митрополита не стали від нього благословення приймати», Федорець влаштував в Ростово-Суздальське князівство справжню релігійну різанину.Він повелів замкнути церкви, заборонив проведення будь-яких служб, проклинав перечащіх йому священиків, голив їм голови і бороди. Люди Федорця грабували підвладні церкви землі і били всіх, хто сумнівався в законності призначення єпископа. Дійшло до того, що Федорець взявся розпинати найбільш непокірних своїх супротивників, відрізати їм язики і випалювати очі.
Князь не втручався в релігійну боротьбу свого улюбленця, але лише до тих пір, поки це не стало загрозою його власним правлінню. Дії Федорця так обурили народ, що в Білій Русі ось-ось міг спалахнути заколот. Побоюючись бунту, Андрій взяв під варту кровожерного єпископа і відправив його з покаянням до Києва. Там Федорця засудили як богохульника, відрізали йому мову, засліпили, а потім обезголовили. Всі писані Федорцов книги «на торзі перед народом спалили».
Помста Києву
Князь з викраденою іконою Божої Матері на листівці роботи Івана БілібінаВ 1169 Андрій Боголюбський вирішив поквитатися і за вбивство батька, і за побиття киянами суздальців, і за зірвану спробу створити митрополію у Володимирі. Він організував великий похід на Київ, до якого приєдналися більше десятка князів, а також кочівники-половці. У травні 1169 війська Боголюбського оточили місто. Княжив там Мстислав Ізяславич не зміг протистояти такій раті. На третій день облоги йому вдалося покинути місто, і він поспішив за підтримкою. Але допомога підійти не встигла – Київ упав. Як описують літописці, трапилися там «стогін, і туга, і скорбота безутішна, і сльози безперестанні».
Два дні переможці грабували давньоруську столицю, і «не було помилування нікому і нізвідки». Безліч киян відвели в полон. Розорялися не тільки двори, але й церкви: зривалися ікони, ризи, дзвони. Багато храмів були охоплені вогнем, палала Києво-Печерська лавра, не пощадили і головний храм – Софійський собор.
Захопивши Київ, князь Андрій не сів на трон своїх предків. Він вважав за краще повернутися до своєї столиці – Володимир. У Києві ж посадив княжити свого брата Гліба.
Намагаючись підпорядкувати собі всю Русь, вже на наступний рік Боголюбський повів армію на Новгород, проте взяти його так і не зміг. Тоді він взяв місто в облогу, там настав голод, і новгородцям довелося просити у Андрія світу. Тим часом під контролю князя знову вийшов Київ – його брат Гліб помер, імовірно, як і батько, отруєний київськими боярами.В 1173 році Боголюбський знову вирушив у похід на древню столицю, але друга спроба взяти її провалилася: послані князем війська зазнали поразки. А через рік князь помер.
Помста москвичів
Ось як літопис описує смерть Боголюбського.
В ніч з 28 на 29 червня 1174 брати Кучково на чолі змовників приїхали в Боголюбово і постукали в княжий терем.
– Хто ти? – Запитав Андрій.
– Я Прокопій, – відповіли йому.
– Раб, я чую, що ти не Прокопій.
Зрозумівши, що виверт не спрацювала, змовники почали ламати двері. Князь метнувся до стіни, де завжди висів напоготові меч, але того на місці не виявилося – скарбник Анбал зрадив Боголюбського і сховав зброю. Двері не витримали.
Вбивці увірвались в князівські палати і, накинувшись на Андрія, стали сікти його мечами. Нарешті, вирішивши, що справу зроблено, змовники покинули терем. Але князь виявився міцним чоловіком і був ще живий. Насилу вставши на ноги, він вийшов у двір в надії закликати допомогу.
Однак вбивці помітили його. Андрій спробував сховатися, але не вийшло – його швидко розшукали. Побачивши занесений для удару меч, Боголюбський підняв руку, і Петро Кучков її відсік. Після чого вбивці накинулися на князя і добили його.
Біля Кучково був привід поквитатися з Боголюбським. Зберігся переказ, що до будівництва Москви на її місці знаходилося селище, зване Кучкова – по імені його господаря, заможного боярина Кучка. Коли в ті місця приїхав Юрій Долгорукий, він щось не поділив з купки і стратив його, після чого на місці селища вибудував місто, що згодом став столицею Росії.
Красуню доньку вбитого боярина Долгорукий видав за свого сина Андрія. Згодом виник конфлікт з нащадками Купка та у самого Боголюбського – він стратив одного з його синів. Схоже, ці події і стали причиною смерті князя Білої Русі.
Оставить комментарий