24-річний черкасець Сергій Кудяшов з товаришем їздили на вихідні до сусідньої Білорусі. За дві ночі і два дні побували в містах Брест, Гродно та столиці республіки Мінську.
“В’їжджали в Білорусь через смт. Заболоття, Ратненського району, Волинської області. До Ковеля (сусідній райцентр) їхали вночі автостопом. Друг з Черкас, я – з Києва. Йому трохи більше пощастило і в Києві він піймав автівку аж до Луцька. Я на Брест-Литовському шосе простояв 4 години, а потім мене підібрали лише до Житомира. Загалом друг мене чекав в Ковелі ще годин шість. До пункту пропуску “Заболоття” діставались дизельним потягом. Звідти такий самий потяг їде до Бресту.”
“Вже в Ковелі біля залізничного вокзалу українці торгують білоруськими товарами. Це переважно рибні пресерви та молочні продукти: сирки, масло, згущене молоко. “Накрутка” від 50 копійок до 3 грн.”
“Для в’їзду в Білорусь не потрібен закордонний паспорт. На пропускному пункті дають заповнити в’їздну картку – от і все. На митниці нас не перевіряли ні українські прикордонники, ні білоруські.”
“Українці везуть продавати в Білорусь солодощі, ковдри та посуд. Друг намагався зафотографувати те все добро на вантажних полицях у вагоні і, заодно, білоруських митників. Митники його за це схопили і погрожували поставити депортацію і заборонити в’їзд на кілька років. Ледве вмовили їх цього не робити. Фотографії вони видалили власноруч.”
“Обмінний курс: одна гривня за тисячу білоруських рублів. Так міняють на кордоні і в потягах “міняйли”. Та в Білорусі їх немає, а в банку ми ледве знайшли щоб курс був 1 до 950.”
“Перше, що кинулося другові у вічі в Бресті – ультрасучасні діодні світлофори.Таких в Україні ми ще й не бачили. Потім – здоровенний залізничний вокзал який тривалий час уже ремонтують. Доречі скрізь в Білорусі чисто. Стоять урни. Дороги майже ідеальні.”
“У Бресті дві туристичні принади – музей залізничної техніки та, звісно, Брестська фортеця. Другові, наприклад, не не сподобалось ні там, ні там. Перш за все через радянську гігантоманію. Всі пам’ятники і обеліск просто величезних розмірів. Ще на території меморіалу “Брестська фортеця” модно гуляти весілля. Здивувало, що біля пам’ятника мужності стоять близько трьох сотень живих троянд і горить вічний вогонь.”
“На вулицях в містах взагалі немає російських авто. За два дні бачили лише одну “Волгу” і одну “Ладу”. Переважно їздять на вживаних європейських машинах. Дешевше і краще розмитнити вживану іномарку, ніж їздити на російському авті. Та після вступу в Митний союз, здається, ціни на розмитнення зрівнялись із російськими.”
“За неофіційною статистикою 30 % населення Гродно – поляки. В місті Гродно безліч пам’яток архітектури. Зокрема два замки, старовинні православні церкви та, звісно, костьоли. В одному із них служба йде двома мовами: білоруською читають проповіді, а польською співають. Залізничний вокзал у Гродно теж на реконструкції, тому зал очікування зробили просто у вагоні.”
“У книжкових магазинах лише по одній полиці з книжками білоруською. Все інше – російською. Є ще, правда, деякі підручники білоруською, проте, кажуть, що в школах цією мовою не викладають.”
“Білоруської мови на вулицях не чути взагалі. Лише деякі вивіски та вказівники вказують на те, що ти в Білорусі, а не в Росії. Нам пощастило, бо в Гродно ми домовились зустрітись із студентами з Бресту – парою Кастусем та Катериною. Вони розмовляли виключно білоруською і чудово розуміли українську.”
“У Гродно нас оштрафували на 100 тисяч (100 гривень) за перехід вулиці в недозволеному місці. Насправді пощастило, бо даївець “помилував” дівчину і нас – закордонних туристів. Так би міг з кожного взяти по 100 тисяч мінімум, або, як максимум – по 300. В Білорусі діє програма “-100″. Тобто кожен рік має бути мінімум менше ста загиблих на дорогах. В рамках цієї програми населення купувало і флікери – світловідбиваючі стрічки. Вішають їх на одяг, на сумки. Білоруські виробники одяг шиють уже з ними. За відсутність флікера у нічний час теж можуть оштрафувати. В рік, коли їх ввели на дорогах загинуло на 300 людей менше, ніж попереднього року.”
“Зрештою язик не повертається назвати Білорусь “заповідником радянської культури і комунізму”. Навіть попри пам’ятники Леніну, купу радянських топонімів, “сталінську” архітектуру, цензуру, КДБ, режим Бацьки та смертну кару.”
“Білоруська чугунка – залізниця – потішила цінами. Квитки не набагато, але дешевші, ніж в Україні. Також пораділи, коли з Гродно до Мінська взяли купе. Купе було з широкими м’якими лежаками, а головне – на двох. У вагонах завжди тепло: і в дизелях, і в електричках. Маршрутки коштують 5 грн. А от тролейбуси і автобуси 1,4 – 1,7 грн. Доречі і тролейбуси і автобуси на вулицях міст тільки білоруського заводу МАЗ.”
“У Мінську одразу відчуваєш, що ти в столиці. Будівлі, подекуди й житлові будинки, з підсвіткою. Дороги рівнесенькі. Скрізь чистота. Також тільки в Мінську є метро. Проїзд коштує 1500 рублів (1,5грн).”
“Ціни на продукти майже однакові. Дешевші хіба молочні. В магазинах повно товарів українських виробників. Солодощі “Рошен” представлені чи не у всьому асортименті фабрики. Українське пиво там коштує до 10 грн. Білоруське – 7-9. Цигарки на 50 копійок дешевші, ніж у нас. Бензин і дизпаливо – приблизно на 3 грн.”
“З Білорусі привезли шоколад, по банці згущеного молока та по банці хрону. Дуже хотіли придбати і флікери для автостопу. Проте не знайшли.”
“Повертаючись, кордон переходили знову пішки. На нашій митниці нас перевіряли, бо друг , що курить і ходить в шапці, як у растаманів видався їм підозрілим. Не знайшли, звісно, нічого. Та що ж, така у них робота.”
“Від кордону знов їхали автостопом. Друг застопив подружню пару білорусів, що їхали на “Ауді” до Києва, то казав, що білорус хрестився з п’ять разів, щоби не залишити підвіску в наших вибоїнах.”
Джерело: <a href=”http://gazeta.ua/articles/ls-travels/_yazik-ne-povertaetsya-nazvati-bilorus-zapovidnikom-radyanskoji-kulturi/484652″>Gazeta.ua</a>
Оставить комментарий