Не кричіть у ліссі на Поліссі

На  Поліссі  у лісі не кричать – чорт  може відгукнутися! Заборона гукати один одного у лісі, кричати прийнято пов’язувати з архаїчними віруваннями в могутнього Хазяїна Лісу (або Дух Ліси), що відає мисливством та іншими лісовими промислами. З утвердженням християнства Господар Лісу перетворився на лісовика – істоту, що живе в лісі і яка здатна зашкодити людині. Лісовик представлявся як великий любитель пограти з людьми – завести їх в дрімучу хащу і там залишити, водити по колу, буквально біля однієї сосни і за крок від стежки в село.

Не можна тримати на столі порожню пляшку з-під горілки І  чому сіль розсипати – це до сварки, а посуд розбити – на щастя?

Про спорожнілу пляшку горілки на столі мій батько казав, що   поліщуки споконвіку славилися своєю гостинністю , хлібосольством. Спорожніла пляшка? Її геть, а на стіл нову, повну, щоб гості, як говорили, були ситі-п’яні. Хтось з цим посперечається?

Подібне тлумачення побутових прикмет поширено досить широко. «Перекинута сіль до сварки? А як же інакше! Сіль була надзвичайно дорогою, її берегли. І на того, хто її розсипав сипалися докори. А там і до сварки недалеко ». Підлаштовуючись під такі міркування, доведеться припустити, що посуд був предметом менш цінним. «Розбилася глиняна миска? Бог з нею! Аби в родині був мир ».

В основі таких трактувань лежить постулат, згідно з яким усна народна творчість з його казками-повчаннями, влучними приказками та приказками, прикметами, що характеризують майбутній урожай, – це «комора народних знань», звід правил, що регламентують повсякденні трудове і сімейне життя  селянина-хлібороба …

Пусте – символізувало бідність , а протилежне, повне – достаток (повні скрині, повні засіки ). У зв’язку з цим вважалося, що порожня посуд на столі (будь-яка, не тільки пляшка) зурочить матеріальне благополуччя, приверне бідність. Навіть взяті на час глечик чи горщик повертали назад, всипавши в них жменю зерна або поклавши шматочок булки, щоб позичене «не було пусто».

Саме на протиставленні повного з пустим  збереглася до наших днів прикмета: зустріти по шляху людину з порожніми відрами – до невдачі. Раніше вважали, що після такої зустрічі мисливці повернуться з лісу порожні, тобто без здобичі, а ті, хто  їхав в поле, ризикували отримати поганий урожай – порожні колоски. Порожнім не залишали навіть труну. Якщо в ньому не лежав померлий, то труну засипали зерном (інакше ще хтось помре: труну притягне до себе небіжчика). Власне, вважалося, що будь-які порожні предмети здатні, якщо не притягати, то залучати  до себе демонічних істот .Люди випили вміст пляшки – в порожню посуд влазить біс. Маленьке чортеня чертиха-мати кладе в порожню дитячу колиску.  Саме через це  добре відома і сьогодні заборона на колихання порожнього дитячого возика  .

Дещо складніше простежити взаємозв’язок між перекиданням солі і сімейною сваркою, інтерпретуючи відповідну прикмету. Проте добре відомо, що сіль була сакральним продуктом і універсальним оберегом. Дійшов до наших днів вираз «сіль тобі в очі, головню в зуби» – це свого роду вербальна стріла для нейтралізації можливої пристріту, яку слід було тримати в пам’яті і випускати по мірі необхідності. Тим, хто не міг захистити себе за допомогою заклинань – домашнім тваринам  – маленький мішечок з сіллю і хлібом прив’язували до  рогів . Ну, а якщо «лихе око» відьми вже встило зіпсувати корову, то слід було посипати сіллю доріжку навколо тварини, тоді пристріт зникне. Використовувалася сіль і в  любовній магії . Так, здійснюючи приворот, з пучкою солі, затиснутою в пальцях, обходили навколо людини, чию любов прагнули викликати. Для цієї ж мети готувалися і спеціальні страви (у дівчини, пересіл блюдо, і в наші дні запитують: «Ти, випадково, не закохалася?”). Варто припустити, що нарівні з «солоним» приворотом, існував і відворот – ритуальні дії, спрямовані на сварку, охолодження почуттів, розрив відносин. Можливо, частина з них і доносить прикмета: розсипати сіль – до сварки.

Прикмета про те, що посуд б’ється на щастя, грунтується на старій традиції розбивати ритуальну посуду на урочистостях, що символізують перехід людини з одного соціального чи фізичного стану в інший. Так, на хрестинах дитини було прийнято розбивати спеціальний горщик, в якому повитуха, яка приймала дитину, варила так звану « «Бабину кашу».

На весіллях з побажанням щастя молодим розбивалася чарка, з якої пили горілку. На  похоронах биття посуду означало розрив зв’язків з померлим чоловіком і відхід його душі на небеса.Тобто, людина переходить в новий стан, змінюється і його оболонка – стара розбивається, а нова з’являється…

Не можна оминути увагою прикмети і повір’я про пророкування погоди .

Частина подібних  прикмет свідчить про надзвичайно стійку віру в магію першого дня – яким він буде, таким нібито стане й те, що він символізує. Звідси уявлення про те, що перші чотири дні березня (як відомо, до 1492 року календарний рік починався з березня) представляють відповідно весну, літо, осінь і зиму. Теж саме і з другою прикметою. Платон і Роман – християнські святі мученики, день пам’яті яких припадає на 1 грудня – перший день останнього місяця року.

Віра в магію першого дня жива до сих пір, інакше б не існувало таких виразів, як «вранці пощастило, пощастить і ввечері», «як почнеш, так і закінчиш», «як зустрінеш Новий рік, так його і проведеш».

Потрібно зауважити, що між січнем і липнем – шість місяців. Рівно стільки ж місяців між днем християнської мучениці Дар’ї (доводиться на квітень) і Покровом (жовтень).

Відносно півня, то  важливо зазначити, що півень вважався одним із втілень духу предків, а пізніше хатнього, він знаходився на кордоні між світами – тим і цим. Чи не тому з поведінки півня можна було судити про майбутні зміни в погоді? Чи правда це, чи ні можна перевірити самому особисто.