Можна жартувати з людиною, але не можна жартувати з її ім’ям

 «Можна жартувати з людиною, але не можна жартувати з її ім’ям». Ці слова великої російської поетеси Марини Іванівни Цвєтаєвої актуальні донині. І дійсно, чи знаєте ви таку людину, яка не дорожила б своїм прізвищем, якою б вона не була: відомою і прославленою, рідкісною і екзотичною або простою і розповсюдженою?

 Досить згадати шкільні роки, коли багато хто з нас отримували від своїх однолітків прізвиська, які утворювалися від наших прізвищ і які викликали у нас почуття образи. У мене особисто досі залишається неприємний осад, коли моє прізвище вимовляють або пишуть з помилками. Все це тому, що для кожного з нас власна прізвище – це не тільки те, що дозволяє нам позначити себе в суспільстві, відчути себе його частиною. Це ще і (кажучи словами Дейла Карнегі) «самий солодкий і найважливіший звук» для нас, адже прізвище – це третє ім’я, яке батьки нам дають при народженні, щоб позначити нашу приналежність до конкретної сім’ї. У всі часи трепетне ставлення до прізвища вважалося ознакою хорошого тону, адже прізвище – це найцінніший джерело сімейної історії, знання якої є знаком поваги пам’яті предків. Кожному, рано чи пізно, хочеться розкрити таємницю походження свого прізвища, долучитися до своїх коренів і з гордістю усвідомлювати себе продовжувачем роду. Прізвище може розповісти дуже багато не тільки про національну приналежність предка, але і про його соціальному становищі. Не будемо приховувати той факт, що дуже багато хто з нас хочуть знати, чи були в його роду імениті предки, які мали високі титули і залишили значимий слід в історії країни. Зрозуміло, цього питання не виникне, якщо прізвище містить спеціальні вказівки на знатне походження роду (наприклад, частка «фон» в німецьких прізвищах, «ван» – в голландських, закінчення-ський /-цький – в слов’янських). Однак буває і так, що звичайна на вигляд прізвище могла належати представникам вищого світу. Так, одна з найпоширеніших прізвищ – Іванов – належала не тільки вихідцям з простих станів, але і чотирьом дворянських родів, найбільш відомий з яких – рід промисловців, що веде свій початок від Петра Даниловича Іванова. Хто знає, може деякі сучасні Іванови і є нащадками знаменитого Петра Даниловича? Прізвища практично всіх «національностей» утворилися від іменування родоначальника: від особистого прізвиська або імені власного. Говорячи про імена, відзначимо, що найбільш поширеними є ті, які пов’язані зі світовими релігіями, такими як християнство, іслам і іудаїзм. Ці імена, а також їх похідні найчастіше ставали основами прізвищ. Наприклад, фінська прізвище Лялля відбулася від імені Ляллі, фінського варіанту християнського імені Лаврентій; прізвище Мамедов, поширена на Кавказі, веде свій початок від похідної форми мусульманського імені Мухаммед – Мамед; а грузинське прізвище Габріелашвілі сходить до єврейського імені Габріель. Також за основу прізвищ бралися національні імена: наприклад, бурятская прізвище Банзаров утворилася від чоловічого імені Банзаров, а прізвище Рузавін – від мордовського жіночого імені Рузава. Що стосується прізвиськ, то вони вважаються історично першим типом особових іменувань, потреба в яких не відпала навіть з появою імен власних. Прізвиська з більшою точністю дозволяли виділити зі спільноти людей конкретної людини, вказуючи на якій-небудь його відмітна ознака: на особливості зовнішності, характеру, на професію або рід занять, на національність або на місцевість, вихідцем з якої він був. Так, володарів світлого волосся і світлої шкіри називали Білими, Беляков (відповідно, їхні діти стали іменуватися Бєлова, Белякова); людині неквапливому і мовчазною в старовину давали прізвисько Потіхоня (Потіхонін); пастуха могли прозвати Чобану (Чобану, Чобанюк, Чобанов, Чобанян); представник мегрельської народності, переселившийся на територію Грузії, отримував прізвисько Мегрелії, його нащадки – прізвище Мегреладзе; а виходець з Вологди іменувався Вологжанін (Вологжанін). Існує також цілий пласт прізвищ, утворених від так званих обрядових імен, що існували у більшої частини народів Європи та Азії. Люди вірили в доленосну силу імені, в його здатність зумовлювати майбутнє людини, впливати на його характер.Тому обрядові імена батьки давали своїм дітям в надії, що надалі їм будуть супроводжувати успіх і добробут, здоров’я і багатство, сила і спритність. За основу таких імен бралися назви рослин, тварин, міфологічних істот, явищ природи і т. д. В якості прикладу можна навести такі імена, як Дуб, Соловей, Тармо (в перекладі з фінського «енергія, сила»), Айдас (в перекладі з литовського «відлуння»). Ніхто точно не знає, скільки прізвищ існує в світі: кілька тисяч, а може бути і мільйонів. Але одне можна з упевненістю сказати – кожна прізвище по-своєму унікальна і неповторна. Відкривши таємницю походження свого прізвища, ми отримаємо можливість долучитися не тільки до витоків свого роду, але і до культури свого народу. Отримані безцінні знання про історію свого родового імені ми з гордістю зможемо передати своїм дітям і онукам, зміцнивши тим самим незримий зв’язок поколінь.