Мабуть для кожного рано чи пізно, але обов”язково настає та мить,коли приходить переосмислення свого життя. Переконуєшся в тому, що не можна нам, нашим людям поблажок робити, а то вони нині до церкви ходять тільки по великих празниках. Кожен міркує собі:-”Для чого спішити, якщо покаятися ніколи не пізно?” Приходить старість відступати нікуди, тому й удають із себе віруючих. Демократія. В людей з”явилася свобода вибору власного життєвого духовного шляху.Та мене “невіруючого”, бентежить інше. Церков набудовано багато, кількість віруючих невпинно росте, але люди чомусь кращими не стають.Чинять зло і не бояться ні Бога ні Сатани, бо ж в “чистилище” попадемо і так після смерті. Людина натхненно вірить в казочку про прощення гріхів. Але тоді логіка підсказує, що якщо на світі так багато релігій, то як можна стверджувати, що “віру в Бога” придумав сам Бог.Тоді ж чому Він суперечить сам собі- аж надто по різному називаючи і трактуючи себе? А якщо “віру” придумали все таки люди, то знову ж та логіка припускає, що вони обов”язково щось прикрасили і прибрехали, адже в житті вже так повелося, що людям притаманна така риса, як славословити на честь політиків, естрадних зірок чи навіть горілки або пива. То чому не возвеличити і підсолодити самому Всевишньому.І недаром поширена в народі ілюзія: брати від життя все, яка врешті решт зводиться до одного-дати волю своїм ницим жаданням і побудувати своє щастя за рахунок інших. Мабуть не один і не одна тішать себе думкою: от нагуляємось доки молоді, життя дається тільки один раз, а любов -сила велика непереборна. Та й дарують серцю волю, люблять і не налюбляться. Минають роки, міняються коханки чи коханці. Аж дивись власні діти вже загуляли,взяли з нас приклад, виправдовуючи таким же чином тепер вже свої безвідповідальні вчинки. Отак шановні, шановні ми з Вами мислимо. Там де нас влаштовує, чинимо по божому, а де ні-по своєму. З роками більшість з нас вважає, що моє життя належить тільки мені, тому і живу, як хочу- для себе і тільки для себе. П”ю, гуляю і все сточую і сточую до хати. Все життя пішло на те щоб розжитися.І про дітей не забував, вони в мене всім забезпечені, вивчені і живуть не бідно- в достатку. А от турбує чомусь думка, чи не трапиться бува такого, як у більшості постарілих : цілими тижнями жодна жива душа не загляне у твої хороми з євроремонтом? Старався та не навчив жити своїх дітей. Гроші є, їжі вдосталь, а от радості нема, бо навіть для внуків ти відсталий селюк.І можеш жалітись тільки на себе, бо навчив сам їх лицемірити во ім”я достатку і заробляння грошей, тому й зараз слухаю, що у них то часу нема, то клопоту і свого вистачає.Ось так нам повертається та свобода і демократія, які сповідували своїм дітям. І сто разів переконуєшся, що брешуть люди: достатньо посадити дерево, побудувати хату і народити дитину. Правильно дитину виховати- ось основне досягнення.І тоді, коли вже онуки будуть жити за твоїми принципами, то тоді ти життя прожив не марно. Прожив, реально подбавши про майбутнє своїх нащадків, про живучість свого роду. А так сидимо усі по норах і чекаємо манни небесної. Тішимось, що бомби не падають, стіл від наїдків гнеться, знаходимо безліч відмовок для себе, будуємо свої хати обов”язково скраю. І можливо поступаємо мудро, бо життя дається тільки один раз.
Оставить комментарий