Берегсас чи Берегово?

Повернути місту угорську назву Берегсас вирішила на недавній сесії Берегівська міськрада, звернувшись із відповідним проханням до обласної ради та парламенту. Аби зрозуміти суть питання, треба зазирнути до історії. За час свого існування це місто, яке нині налічує 26 тисяч чоловік, мало чотири назви. У ранньому середньовіччі (XIII століття) його йменували спочатку Лампертгаза, далі – Лампертсас, із кінця XV століття – вже Берегсас, а з 1920 року – Берегово. Усі чотири назви є історичними, бо кожна з них має довгий період застосування.  Останній назві «Берегово» невдовзі виповниться століття і застосовували її три різні держави, в яких перебувало містечко (Чехословацька Республіка, СРСР та Україна).                            
    Назва Берегово має виразно слов’янський характер, а Берегсас –  неслов’янський. Боротьба фактично точиться  за другу частину слова, адже перша у них спільна. «Берег» – саме так називався угорський комітат (по-теперішньому – область), центром якого було це містечко. Тож назва Берегово для слов’ян цілком логічна. До назви комітату Берег чехословацька влада додала присвійне закінчення -“во”(порівняймо закарпатські Мукачево, Данилово, Павлово) і утворила назву міста, яке було його центром.  Цілі покоління закарпатців знають це місто саме під  назвою Берегово. І не зайвим буде нагадати затятим прихильникам угорського ревізіонізму  про принцип паритету.  Чи називають угорці Ужгород, в якому живе 80% українців, Ужгородом? Ні. Вони принципово пишуть свою назву – Унгвар. Так само для них не існує офіційної назви Мукачевого, Сваляви, Виноградова чи Міжгір’я. Є тільки Мункач, Сойво, Нодьсевлюш та Ікирмезов.  Угорці навіть не визнають назви «Закарпаття», досі йменуючи наш край «Карпатолйо» (Підкарпаттям). Хоча за часів СРСР справно писали по-мадярськи Закарпатська область («Карпатонтулі терулет»). Однак «Закарпаття» і «Підкарпаття» – це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. І річ тут не в лінгвістичних тонкощах. Поневолі.виникає запитання: чому українець має зректися свого варіанту «Берегово», коли угорці й надалі всі українські назви (навіть офіційні!) переробляють по-своєму?  Адже за СРСР таким і не пахло. Угорські редакції на Закарпатті справно вживали «Ужгород», «Мукачеве» чи «Міжгір’я». А от у незалежній Україні почали їх ігнорувати, перейшовши на варіанти, запроваджені ще угорською окупаційною владою 1939 року. І так вже повелося, що для угорців питання назви завжди було питанням політичним. 1898 року в Угорщині навіть було ухвалено спеціальний закон про мадяризацію всіх немадярських назв населених пунктів. За цим законом дозволялася тільки одна назва – угорська, яку визначила спеціальна комісія. І почалося: село Осій стало Сойкувфолво, Неліпино – Гаршфолво, Тишів – Чендеш, Обава – Дунковфолво… Сотні закарпатських поселень отримали нові назви, абсолютно для них нехарактерні.  І ось тепер угорська преса Закарпаття використовує ці придумані назви як «історичні», ігноруючи офіційні. . Хіба в Міжгір’ї живуть угорці, щоб його досі називати Ікирмезовом?  .

   Для угорців досі Відень – це Бейч, Братислава – Пожонь, а Львів – Лемберг. Хоча цілий світ вживає назви, якомога ближчі до оригінала. Так зручніше і толерантніше.