Карпатська Січ

Ніяк не можна оминути збройний конфлікт між січовиками і чехословацькими військами з 13 на 14 березня 1939 року, саме напередодні окупації Карпатської  України угорськими військами, змови проти уряду Волошина, участі чи не участі чехів в обороні держави. Ця проблема розкривається в спогадах безпосередніх учасників тих буремних і доволі непростих стосунків між командантами і Карпатської Січі і Президентом Карпатської України.

Грудень 1939 року. Із книги ” Карпатська Україна” в боротьбі. Збірник. Відень 1939. /вибране/

Коли Прага капітулювала, іменувала український уряд і рішенням Сойму 23.ІХ. 1938 признала федеративну перебудову республіки “Українська національна оборона”, що об”єднувала активні націоналістичні сили Карпатської України, стала перед новими завданнями – конкретного державного будівництва… ” Українська національна оборона” дала початок іншій організації, яку названо з традицією української історії та останніх визвольних змагань, “Організацією Народної Оборони Карпатська Січ”. Організація поставила собі великі завдання націоналістичного виховання та військового вишколу найширших мас Закарпаття. Перший З”ї зд  Січей 4 грудня 1938 року в  Хусті – ствердив раз на все ідейні основи та завдання “Карпатської Січі”, і подав до відома план її організаційної праці…

Карпатська Січ.

За пару місяців існування Січ нараховувала кільканадцятьтисячне членство. Майже не було села на Карпатській Україні, де не повстала б своя Січ. Місцеві Січі з окремих сіл об”єднані були у районових командах, а ті знову підлягали командам округ, яких було 10: хустська,воліська, тячівська, рахівська, іршавська, свалявська, середнянська, севлюська, перечинська та великоберезнянська. Головний штаб був в Хусті…

Енергійну роботу започаткувала і жіноча референтура жіночих Січей. Жіноцтво масово горнулося до Січі. Для них було проведено окремий інструкторський курс у Хусті. Жінки з цього курсу, потім в критичних днях виконували свій обов”язок в службі догляду за раненими та зв”язку.

Крім того були створені гарнізони Січі, які складалися з елементу, що прийшов служити з різних українських земель, головно з Галичини, Буковини та Надніпрянщини, і лише частинно місцевих людей.

Брак зброї був взагалі найболючішим питанням Січі. Без неї вона була не військовою, а тільки спортово-виховною організацією. Змагання дістати зброю стало для Січі провідним аж до трагічних днів 14-16 березня. Відбувся ряд великих окружних та районових з”їздів Січі, які проходили під провідним гаслом: “Зброю Січі!”

Січ вимагала рівно ж передання служби безпеки краю, це є жандармерії та фінансової сторожі, в українські руки, бо вони були до української влади наскрізь ворожі і непевні…

Січ утримувалася майже виключно на гроші, що приходили, як збірки від української еміграції, була полишена на себе. Все, що вона встигла закупити, приватно з різних джерел коло 200 револьверів, головно калібру 6,35, та три машинові пістолі з невеликою кількістю набоїів. Було ще 10 рушниць. Ос з таким озброєнням Січ вступала у грядущі події..

 1939 р. Витяг із книги В. Бірчака “Карпатська Україна. Спогади і переживання”.

Хто жив тоді в Карпатській Україні, той до смерти буде пам”ятати ці величні походи  з українськими прапорами, українською піснею, цей вияв життя української душі на вільній українській землі.

Те, що зробила Карпатська Січ, не зробив ніхто із старшого покоління, тому то й казав я в Хусті й кажу нині, що набільш нашої, української, правди було таки в Карпатській Січі…

Команданти Карпатської Січі.

Але була ще якась команда. Подробиць не знаю, але знаю, що ця команда була окутана якоюсь тайною… Правда, хоч, яка вона прикра, може бути одна, не дві… Вона / команда/  скакала на всі боки, викликала страх у людей, доки не заїхала на якусь перешкоду і не вбила всіх абобільшість, що на ній їхали. То був кінець, і тільки такий кінець міг бути.

Нефахові команданти не означили меж своєї чинности. Команда січі втручалася до всього, всюди хотіла бути, всі справи вирішувати. Це був свого роду тоталізм. Це був другий уряд Карпатської України, який саме й тим, що був другим, вносив хаос і колотнечу…

Січ  робила й службу тайної поліції, перевіряла на якій основі й пощо до Хуста хто приїздив, особливо український емігрант, а небажаних відставляли поза границі Карпатської України, хоч його папери були всі були в порядку. Січ сповняла й функції “Второй Комісії” Петра Великого- ловила на вулиці,особливо галицьких емігрантів, і без переслуху- била й катувала під претекстом, що це бувші соціалісти, хоча у самій Команді були бувші соціалісти, й бувші комуністи, й бувші кацапи… Січ виконувала судівнчу владу: січовики  судили людей по селах.Сімнадцятилітні хлопці заприсягали селян і видавали присуди; Команда Січі в Хусті не уважала це за аномалію й не виступала проти цього, навпаки – хвалилася, що таких присудів видали січовики вже … п”ятсот.

Український уряд, та все українське громадянство знало, що в українській державі мусить бути заведена українська жандармерія й українська фінансова сторожа,але невже цю реформу був у силі і зумів би провести командант Климпуш у спілці з трьома Ро? /Роман,Росоха, Рогач/. Правнича комісія  уряду й відмовилася ухвалити проект закону Климпуша  в тому ділі…

22 лютого 1939 р. – Лист М.М. Бандусяка до президії Української Центральної Народної Ради /слідчій комісії/ в Хусті про деякі недоліки в роботі “Карпатської Січі” та інших урядових установ.

Карпатська Україна  за кулісами подій 1937-1938 рр.

… Як є загально звісно, групу т.зв.націоналістичної молоді представляють:Іван Рогач, Степан Росоха, Іван Роман, а з ними співпрацюють Галаган, Володимир Забавський, Іван Петрусь, Юліян Химинець та інші, яких поки ще не викрито. Підчеркую, що беру під увагу тільки ті факти, які сталися по 10 листопада 1938 /Наведено 27 фактів, я ж привожу найбільш значимі/:

1. Розбивають спільноту української нації на Карпатській Україні твердженням, що вони є одинокими представниками національної молоді, яка не погоджується з дотеперешнім веденням політичного та державного життя на Карпатській Україні, тому уважає конечним це ведення змінити…

2. Надуживають організацією “Карпатська Січ” для своїх вузьких цілей, використовуючи її майна та імени для своїх неясних та підозрілих цілей…

3. Заангажували Січ до торгівлі. Отже, військова організація перетворюється в торговельне підприємство, маючи свої; Січову гостиницю, січову молочарню, напис “Карпатська Січ на склепі при Румунській ул.1.

6. Підкопують авторитет українського правительства, спеціально міністра Ревая, твердячи, що його минувшість не дає запоруку правильного ведення держави, а п. Прем”єр Волошин старий і мало енергічний, тому таку владу треба виміняти…

13.Є підозріння, що виносять урядові тайни з міністерства шкільництва.

15.Послуговуються січовими та державними  автами для своїх приватних цілей / Рогач і Росоха/.

18. Роман – надужив січових грошей у висоті 100.000 Кг, які видав на інші цілі, чим они були призначені. Тим знеможливив організаційну розбудову Січі на провінції, з чого настало велике обурення і розчарування…

19.І. Рогач-закликав счовиків розбивати, бити жидів по морді та зривати чеські прапори. Внаслідок такої вихови січовики билися з вояками і поліцією.

23. Твердять, що вони не відповідальні люд, то ж можуть робити , що хотять, як це вчора заявив Рогач.

24. Національна оборона в Ужгороді приготовляла бунт проти нашої влади…

25. Рівно ж приготовляли бунт січовиків проти нашої влади в Хусті, твердячи, що її треба за кажду ціну змінити.

26. Із Січи витворили конспіративну організацію, яка веде вою роботу у т. зв. розвідчім відділу, про чинність якого відмовила подати зівт командантові. Та конспіративна робота  є керована із-за границі і за чужі гроші.

27. На днях Рогач проголосив, що він лише тому є при пану прем”єр- міністрові, бо це йому наказала “Організація Українських  Націоналістів”- отже загранична партія.

22.ІІ. 1939 р. Др. Бандусяк.

Витяг з протоколу допиту Ревая Федора Івановича, голови  УНО  і заступника голови сойму Карпатської України выд  9 сычня 1945 року

Я, следователь управления контрразведки “Смерш” 4-го Украинского  фронта капитан Марченко допросил сего числа обвиняемого Ревай Федора Ивановича, 1890 года рождения, уроженца с. Мирча Великоберезнянского района, жителя г. Хуст, украинец из служащих, образование 8 классов, семейный, не судим.

Вопрос: Что собой представляли отряды “сечевиков” и для какой цели они былисозданы?

Ответ: Примерно в 1930 году Рогач и Роман начали создавать физкультурное  товарищество “Сечь” националистического направления. К этому товариществу могла принадлежать молодежь только лишь украинской национальности. Когда Волошин стал премъер-министром Закарпатской Украины, он занялся вопросрм создания военных отрядов “сечевиков” на базе ранее существовавшего товарищества. Эти отряды создавались с целью защиты “государственной” политики Волошина и надо полагать, что в дальнейшем они должны были превратится в украинскую нацианалистическую армию. Создание отрядов “сечевиков”  практически осуществляли участники УНО -Рогач, Росоха и Роман по заданию Волошина. Примерно в конце ноября или в начале декабря 1938 года главным командантом “сечевиков” Волошин назначил Климпуш Дмитрия.

13. декабря 1944 года.

                            Протокол допроса

Головнокомандувач Карпатської Січі. Климпуш Дмитро Іванович.Уродженець Ясіня Рахівського округу.

Я, ст. следователь оокр. “Смерш” 18 армии капитан Передереев, допросил в качестве задержанного Климпуша Дмитрия Ивановича, 1897 года рождения, уроженца и жителя села Ясиня Раховского округа, из крестьян-середняков, торговец-промышленик, гр-н Чехословакии, по национальности украинец, со слов не судим, женат.

Вопрос: При каких обстоятельствах вы были назначены на должность главного  коменданта “сичевиков”?

Ответ: Примерно в октябре 1938 года, чехословацким правительством Закарпатской Украине была представлена так называемая автономия. На должность премъер-министра Закарпатской  Украины был назначен некий Бродий Андрей,как выяснилось впоследствии он проводил провенгерскую политику и добивался прсоединения Закарпатской Украины к Венгрии. Когда чехы об этом знали, то Бродий был снят с должности и на его место был поставлен руководитель “хриситанской народной партии” или как ее еще назы.вали “клерикалы” Волошин Августин.

В ноябре 1938 года венгерской армией была оккупирована часть Закарпатской Украины, в том числе города Ужгород и Мукачево. В связи с этим чехословацкие правительственные учреждения, а также и учреждения Волошина переехали в город Хуст. В этом же месяце ко мне в село Ясиня по телефону позвонил Волошин и предложил явится к нему в Хуст. Должен заявить, что с Волошиным я был знаком  на протяжении около 20 лет.

Мне было предложено стать главнокомандующим  “Карпатской Сичи”, в которой к тому времени насчитывалось около 1000 человек. В мою задачу на первых порах входило расширить “Сич” и содействовать чехословацкому павительству и его карательным органам в борьбе с мадьярскими шпионами, а также вообще поддержания порядка в населенных пунктах всей Закарпатской Украины.

Кроме меня в таком же чине, как и я было 4 человека, т.е еще три            1. Роман Иван- командант “Сичи” по  организационной и хозяйственной линии, он же являлся моим заместителем. 2. Росоха Степан – руководил рефератом культуры “Сичи”. 3. Рогач Иван- начальник  секретариата “Сичи” и личный секретарь Волошина.

Витяг з листа зв”язкового між армією та урядом Крпатської України надпоручика Йосифа Парчана до Вікентія Шандора про події в Хусті з 13 на 14 березня 1939 року.

“Хоч я є приятелем українців, злим оком дивився на озброєний бунт…  Першою  стріляла Січ. Путч був приготовлений заздалегідь, ніхто не міг сказати, коли і де… Причиною сутички була передусім пропаганда та діяльність агентів з кола німецького консула фон Войновича, який переїхав відтак з Хуста до Пряшева і там вів подібні акції проти Словаччини.

Боротьба закінчилась ще перед полуднем. З організаторів, однак, не було нікого видно, тільки хлопці /січовики/ були оточені військом, і їм загрожував розстріл. Можеш уявити обличчя 17-2о літніх хлопців. Всі вони мені говорили, що їх “покликали” в Хуст на шоферські курси та курси механіків, вранці дали рушниці в руки і –  бийся з вояками і то з чехами…”

Витяг з листа отця Севастіана Сабола- капелана Карпатської України, до Вікентія Шандора про події в Хусті із 13на14 березня 1939 року.

…” Вістку про змову я вважав дуже поважною справою. Моє враження було, що підозріння падало на галичан, випробованих підпільників. Отож після засідання Головної команди я підійшов до добре знайомого мені старшини – Романа Шухевича, який стояв з іншим старшиною в кутку салі, де відбувалася нарада. Я заговорив до них одверто: ” Панове, ми вдячні вам, галичанам, що прйшли допомогти нам будувати Карпатську Україну, але ми не бажаємо собі, щоб ви зруйнували нам те, що ми протягом повних 20-років будували. Покійний Р. Шухевич, заскочений такими моїми словами, розвів руками і сказав:”Отче, ми також чули про якусь змову, але ми нічого спільного з тим не маємо”. Може, дальші дослідження в майбутньому покажуть, чи Роман Шухевич казав правду…” Без жодних дальших запитань я побіг до отця прем”єра.  Отець прем”єр відповів рішуче, що він дав наказ жандармерії розброїти Карпатську Січ, бо “січовики забагато бешкетів роблять, а я дістаю з Праги ноту за нотою”

Отче прем”єр, кожний бачимо і знаємо, що в хусті тихо і спокійно, що жодного кровопролиття нема. Але як ви дозволите, аби чеська жандармерія йшла розброювати Карпатську Січ, тоді справді кров буде литися по вулицях Хуста. Чи хочете допустити до цього?”

Отець прем”єр підвівся з крісла, перелякано поглянув на мене , взяв візитку, дав мені її до рук і сказав:” Ідіть, будь ласка, щонайшвидше до начальника жандармерії полковника Ваки, дайте йому йому мою візитку і скажіть, що я вас послав, та що відкликую своє розпорядження у справі роззброєння Карпатської Січі”…

Витяг із статті В. Шандора про події в Хусті з 13 на 14 березня 1939 року та їх оцінку.

На Карпатську Україну прибувало много з з Галичини, головно провідного активу ОУН. Створився Головний Штаб Карпатської Січі, до якого включились і многі брати з Галичини. Протягом короткого часу вже були помітні сліди якоїсь “державної” політики, центром якої був саме Головний Штаб К.Січі. Їхні акції спричиняли чимало клопоту нашому урядові в Празі… Уряд Карпатської України зробив помилку, що зразу від початку не взяв справу Карпатської Січі в свої руки. Це уможливило засісти в Січи людям військово не підготованим, що деякі з них не були ані день у війську, а в Січи самочинно зробились командантами. В Головній Команді Січи було аж забагато командантів. Кожний командував як хотів. І тільки так могло статись, що хтось із них, зовсім без потреби, й користи для нашої справи, загнав понад сто молодих і чесних січовиків передчасно в могилу. Наш народ платить дуже дорого за кожну лекцію історії. Тому мусимо вчитись з помилок минулого, щоб їх не повторяти тепер, чи в майбутньому. Пам”ятаймо, що “суперкоманданти” аж ніяк не перевелися, вони живуть і діють між нами й сьогодні.

Скорочений витяг з розповіді учасника Карпатської Січі Євгена Стехова, який після війни проживав у США. Рассказ об украинской революции  в Закарпатье 1939 года.

Евгений Стахов- родился в 1918 году в Перемышле /Австро-Венгрия/, после окончания Гражданской войны жил в Чехословаки и Польше. Член Юнацтва ОУН с середины 1930 года. После войны был политическим противником Степана Бандеры. … 1 марта меня назначили редактором отдела спорта ежедневной хустской  газеты “Новая свобода”.

Численность Карпатской Сечи была невелика. Часть сидела дома-резерв, может их было тысячи четыре, а на казарменном положенни были в основном те,кто приехал в Закарпатье виз Галиции и Волыни- человек 500. Реально 14-16 марта воевало этих несколько сотен человек. У Карпатской  Сечи не было оружия, только некоторые офицеры и то нелегально, носили оружие. У всей КС было всего три автомобиля. В Хусте стоял чешский полк, а в Закарпатье-дивизия.  Тем не менее, КС пыталась получить оружие в свои руки. В процессе переговоров Волошина и чешской жандармерии було выдано сто ружей. Должен сказать, что некоторыэ ошибочные действия руководства ОУн привели  к украинско-чешским стычкам. Это руководство дирижировало за кулисами своими активистами в Закарпатье. Когда ОУн начали выступать с антическими лозунгами, начались недоразумения между чехами и украинцами. Жандармерия в Закарпатье насчитывала 100 чехов и ни одного украинца. Мы требовали, чтобы в Карпатской Украине хоть половина жандармов была украинцами- взяли десятка два.  Оружия нам тоже не давали. И мы пошли брать его силой. Началась стрельба, одного чеха застрелили, у одного сечевика забрали оружие. Чешская армия решила разоружить Сечь. Меня арестовали  и привели в командный пункт армии, обыскали, нашли львовский студенческий билет.” О. да ты с Галиции!” И начали жестоко бить по лицу, пинать. После отвели в то самое здание, где находилось правительство Карпатской Украины и кинули в подвал. То есть, Волошин заседал этажом выше, а мы под ним сидели в тюрме. Чехы ничего не имели против Волошина, только против Сечи!.

Утром 15 марта нас выпустил наш сечевик: ” Бегите в здание получите, там плучите оружие. Война- венгры напали на Карпатскую Украину, нужно обороняться!”  Чешская армия с Хуста убегает.Чехы нагрузили 50 грузовых машин с офицерами, местные служаки разбежались, в казармах полно оружия.. .

Я получил задание- остановить чешскую колону. Она убегала из Хуста в Румынию, и у них было 62 грузовые машины, 5 цистерн с топливом. Дали нам другую машину, личную машину министру Ревая, с номером R-1, черный элегантный лимузин.

Чехи бежали в Тячив-приграничное село , чтобы оттуда через мост уйти в Румынию.Я и еще трое бешенных хлопцев быстро перегнали чешскую колонну и остановились в селе Буштино. Здесь тоже был отрядик Карпатской сечи. Мы им приказали свалить деревья, которые стоят возле дороги, чтобы мы успели в Тячеве наладить оборону. Не успели мы отъехат, как ребята уже побежали за пилами.

В Тячеве была небольшая команда Сечи. Но власть ще была чешская. Надо брать власть у свои руки. Командант- сотник Клименко, человек лет 45-ти боится. А мы втроем идем к зданию жандармерии.Представте нас: мне -20лет, волыняныну-22, а буковинцу -23. И у меня все лицо разбитое  и опухшое- революционер. Чехы уже знали, что власть взяла Карпатская Украина и они отдали нам ключи от тюрмы и жандармерии свои шлемы и ушли. Так втроем разоружили шестерых жандармов. Так же разоружили и погранич- ную  стражу, перед мостом поставили двух хлопцев с пулеметами.

Объявили набор в Карпатскую Сечь. Первыми пришли  12 местных цыган-записываться в армию независимой Карпатской Украины. С цыганами набралось у нас человек 25. А чешская колона едет. Мы взяли грузовую машину, подъехали к тому месту, где стояли чехы ы потребовали сдать оружие.  Чехы посмотрели на барикады и накидали всего полный грузовик-все что у них было… Вот так мы разоружили целый полк.

На машиах они приехали на базарную площадь в Тячив. Мы им говорим: ” Все машины оставляйте и пешочком через мост- в Румынию”. Сначала отказывались, но были уже без оружия. Потом договорились-десять машин оставляют себе, остальные и цистерны с бензином оставляют нам.

Я стою на страже, пропускаю чехов. Подходит молодая чешка, улыбается, говорит:” Пойдем со мной в кусты!” Вероятно, ее подослал отец, чтобы они быстрее перешли через границу и перенесли туда мебель.  Я бы пошел, но должен был там стоять…

Вместе с чехами бежали и украинцы, но в тех ашинах был и тот полковник бывшей петлюровской армии Ефремов, которого Волошин поставил командовать всей Закарпатской армией- первый убежал. И Клименко командир Сечи в Тячиве- тоже убежал. Армия воюет, а командир бежит.

Колодзинский, который стал главкомом после бегства Ефремова, приказал мне ехать с ранеными на машине в Великий Бычков-это село тоже на румынской границе, чуть дальше Тячива., через котрый пришлось ехать. Но нас возле него пулемет с танкетки поливает-мы четыре часа  были командирами, а после чехи обратно забрали власть. Чуть было не попали в плен!

Бросили машину, пошли Тячив обходить пешком через горы. Заиндевели. Везде над селами висели белые флаги, а на мостах стояли вооруженные хлопцы с венгерскими или белыми повязками. Они в течение недели сначала были сперва в чешской армии, потом стали Карпатской Сечью, а еще через день оказались в венгерской армии или жандармерии. Почти все сечевики, которые были родом из Закарпатья, пошли по домам. В Румынию бежали только хлопцы из диаспоры, Галиции, Волыни или Буковины.

Ось. як описує цей період  С. Вівчар. в оповіданні ” Ліс шумить”...

Вибране.

“В перших тижнях настрій українського населення  при мад”ярскій окупації був дуже пригноблений. Мадярьські  жандарми і вояки виробляли страшні речі. У Тячові від 17 березня зачали розстрілюват українців у тюремних пивних келіях без ніякого суду. В той час, член малої Антанти Румунія, видала мадярам до Бичкова 273 січовиків. Румуни найскоріше їх обікрали, позлуплювали однострої, чоботи і босих та напівголих / а ще був сніг!/ під штиками передали мадярам. Мадяри поставили в два ряди, від мосту аж  до горожанської школи і крісами били в ганебний спосіб з обох боків січовків. Які тортури зазнали січовики  в горожанці , на це вистачить окрема стаття. Я тут згадаю, що кожний з місцевих мадярських бандитів, хто тільки міг, ліз до горожанки і бив січовиків, скільки хотів. Із своєї  “праці” верталися мадярські кати, скривавлені, як різники…”


На останок з вернемось до книги  Володимира Бырчака “Карпатська Україна: Спогади і переживання” виданої в Празі у 1940 році.

Про цю державність мудрість кілька слів.

“Це загальна характеристична риса кожної молоді всякого народу, що вона не чує багато з того, що зробили батьки, й думає історію від себе зачинати. Але частина молоді в Карпатській Січі й деякі команданти тієї Січі спеціально підкреслювали, що все, що старше українське покоління перед ними зробило- ні, перед ними ніхто нічого не робив, а всі тільки плакали, стогнали, зойкали, охали… Щойно вони здібні до праці, до чину, щойно вони збудують Україну.

Ця молодь- з браку відповідного  знання- зачинала історію від себе, а це треба сказати, що таке переконання тієї молоді було пусте й дурне. Коли думають, що переді мною була одна пустеля, – я ні перед ким не відповідаю, ні чийого діла не продожую, а вискакують, як Палада, з голови мудрого Зевса, то цей брак зв”язку з давниною й брак відповідальності перед тінями борців родив людей без коріння, гордих, зарозумілих. З цього всього витворюються типи гордих всезнайків- у дійсності дурників, типи людей, що вже нічого не вчаться, але вміють кілька фраз із пам”яти і тими фразами хотять розв”язувати всі проблеми господарського, політичного й державного життя, типи диктаторів, які думають, що за здібностями  рівні Мусоліні чи Гітлерові, всім галасливо наказують, а самі тільки тратять голови при найближчій небезпеці і втікають.”

І насамкінець.

Трагічна доля Карпатської Січі та й Карпатської України взагалі повинна стати уроком для наших нинішніх урядників, адже у сьогоднішньому тривожному світі все голосніше лунають голоси з недалекого зарубіжжя про необхідність перегляду кордонів, що склалися після Другої світової війни. Румунія висуває свої територіальні претензії до України майже на офіційному рівні, а в Угорщині і Польщі такі гасла проголошують поки що опозиційні партії. А де гарантія, що завтра, чи позавтра, вони не стануть правлячими?

Ми й без того вішаємо Червоні прапори…


Джерело. Тернистий шлях до України. Збірник архівних документів і матеріалів.


Оставить комментарий