Без будь яких сексотів, які глибоко законспіровані в першому ліпшому селі легко можна виявити тих хто гонить горілку на “продаж”.
Інформатори, жінки п”яниць, прокласифікують наявну в селі групу самогонників (список далеко не повний) на види. Зокрема, є спеціалісти, в яких виробництво одурманюючого напою поставлено мало не на конвеєр і цілодобово спраглий люд частують за гривні. Як відомо, для цього промислу ліцензія не вимагається. Є кмітливі фахівці, які працюють на бартерних умовах, тобто, якщо приніс споживач щось у мішку чи кошику — отримуй преміальні сто грамів. У селі також визначались заможніші господарі, які мають техніку, добрива, а також сулії з самогонкою. У той же час виник “пролетаріат”, котрого за якусь гривню і все ж ті преміальні можна дешево найняти. Нібито ось таке гасло на озброєнні в деяких дрібних новітніх українців: “На наш вік рабів вистачить”.
Очевидно, мається на увазі, що потік самогонки як основного стимулу до праці не обміліє.
В любому селі в зустрінеш флегматичного чоловіка, що ще до обіду дивиться в землю посоловілими очима і котрий так оцінить ситуацію: у селі всі гонять і п’ють самогон, бо щодня є якісь празники, професійні свята, іменини і просто зустрічі в колі друзів. Слова компетентної людини знайшли своє побічне підтвердження в сільському магазині. Продавець запевнила, що, буває, не продає за день жодної пляшки горілки чи вина. А від чого ж люди хмеліють? На жаль, для загалу “чорнило”, яке колись продавали за рубель, зникло разом з радянською
владою. З магазину “казьонку” чи вино беруть на якусь оказію, щоб урізноманітнити святковий стіл. Це начебто екзотика. Натуральний продукт поза конкуренцією.
Пиятика і злодійство ходять в обнімку, як коханці. Давно минули ті часи, коли в селах не замикали домівок, а двері “перехрещували” палицею. Раніше не крали — “брали” своє майно у колгоспі — і в цьому й сорому не вбачали. Ось кільки соціалістичні набутки, вважай, скінчилися, а хватка залишилася,то дійшли руки і до хазяйського, бо випити хочеться.т Коли в середині “смалить”, то підеш на будь-які, навіть підступні і огидні вчинки.
Такого в селі раніше не було: досить добро перенести від хати до хати, щоб отримати від сусіда заповітну
пляшку. Не допомагають толерантні вмовляння сільського голови: “Розумію, якщо пенсіонеру треба вигнати самогонки на свято, урочистість. Але ж не торгуйте, невже запоможетеся тією гривнею?”. Скільки каліцтва через
горілку, скільки людей пішло з життя — бідкаються в селі. Треба “гайки” прикрутити, розпустилися — звертаються хтозна до кого. Чекають доброго “царя”, який наведе порядок.
Оставить комментарий