З піччю пов’язано безліч народних повір’їв та обрядів. Так, до одного з пічних кутів прилаштовували дерев’яний стовп (видно і на деяких сьогоднішніх ілюстраціях), який за стародавніми уявленнями вважався вмістилищем духів предків і особливо шанувався у поліщуків. При переїзді сім’ї в нову хату брали з собою тліюче вугілля з колишнього вогнища. Молода дружина після приїзду в будинок чоловіка кланялася печі і тулилася до неї руками в знак споріднення з новою сім’єю. Взагалі, піч та пічне, або бабин, кут були виключно жіночим простором в хаті, перебування там чоловіків вважалося неприпустимим. У прислів’ях та загадки, де піч уподібнюється людині, асоціації йдуть саме з жінкою. Згадайте хоча б відомі всім нам з дитинства казки. (more…)
Гроші люблять бережливих
16.02.2013 17:58, Олексій Савчин:
Напевно, сама стандартна мрія сучасного городянина – жити на природі, знайти хоч якесь джерело пасивного доходу і працювати скільки хочеться, а не скільки потрібно.Мрії ці може й збулися б, якби все не впиралося в гроші… (more…)
Чому так швидко біжить час?
16.02.2013 17:54, Олексій Савчин:
Напевно, багато хто помічає, що останні роки з плином часу коїться щось недобре. Дні і місяці стрімко летять, обганяючи наші можливості, і ми все менше встигаємо зробити. Здавалося б, тільки почався день, не встиг озирнутися, вже й закінчується! Не встигли ми “в’їхати” в третє тисячоліття, як дванадцять років вже пробігли, а ми й не помітили. Нині стрімкий біг часу помічають не лише люди у віці, але навіть підлітки та юнаки! Так що ж все-таки відбувається з часом? (more…)
Буферна порубіжна козацька смуга
16.02.2013 17:34, Олексій Савчин:
Практика, за якою у XIII ст. між землями руських князівств і територією власне Орди усталилася свого роду нейтральна “сфера впливу” без чітко відмежованого адміністративного кордону, що використовувалася у господарських потребах обома сторонами, надовго пережила свій час. Її відгомоном аж до кінця XVI ст. були періодичні легальні кочування татар у “Литовській землі”, a з руського боку – так звані уходи порубіжних міст, тобто окреслені басейнами рік угіддя в незаселених регіонах, куди міщани виїжджали на промислове полювання, бджільництво, рибальство. Як у тогочасній свідомості сприймалася ця буферна зона, добре видно зі слів одного з кримських ханів, котрий на початку XVI ст. писав до великого князя литовського про безкраї простори на південь від Канева.
Я був переконаний, що люди йшли на майдан за ідею, а виявилось…
16.02.2013 16:46, Олексій Савчин:
П’ять років тому, я, як і мільйони мерз на місцевому майдані, виборював обіцяне Ющенком ” “європейське майбутнє”. Жертвував гроші, і ризикував своїм бізнесом. В ім”я цього майбутнього, податківці таки мене оштрафували на 4500 грн, мов би за порушення фінансової дисципліни і неналежного ведення обліку… (more…)
Лютневий амаргедон 86-го
16.02.2013 16:34, Олексій Савчин:
Місяць Лютий 1986-го…
Небо вже не таке було сіре, як в перші зимові місяці, а наче скляне голубіло, мов би його протерли вогкою ганчіркою і воно стало ближчим, можна піднятись на Темнатик, простягти руку і донесхочу полоскатись в ньому. Сонце котилось своєю небесною дорогою, уже досить високою, як і належало йому об цій кінцевій зимовій порі. У його промінні виблискували кристалики сніжинок, до нього тягнулися кімнатні квіти, але сніг не танув. (more…)
Незворотньо втрачене
16.02.2013 16:32, Олексій Савчин:
Цілком переконаний, у кожного в житті буває втрата; близьких, рідних, любимої і дорогої людини. У такі хвилини ми переживаємо горе і досаду реалій непоправного, серце рветься від бажання повернути незворотньо втрачене, хоч розумом ми, з гіркотою, до болючого надривного щему в серці, в розпачі усвідомлюємо, що це вже неможливо. І живемо з цим болем довго, довго, мучимось, картаємо душею і ніяк не можемо змиритися з цим горем… З часом ця гіркота втихає, проходять роки і помаленьку все забувається. Кажуть, що час лікує. Може й лікує, але не остаточно… Пам”ять не відпускає…Проходить час рано, чи пізно, ми починаємо згадувати кращі дні, коли ще були разом з тими, кого тепер вже нема, в думках повертаємося раз і ще раз, уявляючи і каючись, а як би трапилося інакше, як би поступили- мабуть сказали б і зробили все зовсім по іншому. Такі думки приходять, щезають і знову повертаються і продовжують йти своєю второваною стежкою. Ми проживаємо знову і знову, те що давно- давним пережито і живемо цим , а річка життя тече з минулого у майбутнє, минаючи реальне дійсне. І хоч життя продовжується, думками ми живемо в тому, щасливому минулому. (more…)
Я ж села
16.02.2013 16:30, Олексій Савчин:
 |
| Степанське |
Тоді, в далекому дитинстві під час збирання грибів,мені, десятикласнику довелося відчути на собі підступність тодішніх поліських боліт. (more…)
Немовицька станція
16.02.2013 16:28, Олексій Савчин:
