Біля Берчикового броду

Вже тоді я знав, що правду тримає в руках сильніший

Коли я пішов з Немович мав неповних сімнадцять років. Хіба ж я пішов з села?- часто перепитую  сам себе. Село пішло за мною- куди я, туди й воно. Всі сорок своїх зрілих років несу його у собі: дитячі роки з ним аж до могили. Бо в дитячу душу, ще не замарану, вкарбовуються слова, звуки, кольори- безвість навколишнього сільського, такого непростого світу. Цього неможливо позбутися, бо кріпко і глибоко засіло в душу. Приросло в тобі, стало твоїм світом. Адже тут, у своєму селі впізнав чорне і біле, зустрів свою  першу любов , взнав щастя і кривду. Село показало свої луги і долини: тут  вперше побачив веселку на вмитому дощем, блакитному небі,   вперше  відчув всі чари неспокійного і досі незвіданого всесвіту.   (more…)

Хто ж винен?


Наш український селянин все знає;що  голова його  села падло і бодай він здох,що всі депутати пройдисвіти і злодії.   На  лавці під хатою зі своїм кумом та зазвичай під чарочку творить революції та державні
перевороти, в палких суперечках  куми грозяться не подарувати цим проклятим  “мафіозникам” жодної копійки, не пробачити жодного “кривого” слова.   Вони у себе  вдома герої… (more…)

Різдв’яні картинки у пам’яті спливають

 

З початку Пилипівки вічні супутники щоденних буднів, всілякі негаразди і надокучливі клопоти, десь відходять і залишаються на узбіччі. Вони втрачають свою владу,адже нечутними кроками на землю приходять Різдвяні свята. Пора очікувань казкового дива. У наших серцях дедалі частіше спливають спогади, про те, як збирали колись «золото» з шоколадок «Оленка» і «Чайка», гарні фантики з цукерок і обліплювали ними волоські горіхи, яблука , картоплю і моркву, вирізали зірочки і сніжинки, а з кольорових паперових смужок плели ланцюжки на ялинку. (more…)

Льняні барви

А льон цвіте синьо,синьо…

А льон цвіте синьо,синьо…
Душа починає щеміти при перших же акордах цієї задушевної, ліричної пісні. І цей сердечний щем породжує з потаємних комірчин пам” яті образи поліського села  Немовичі ,в таких рідних і безмежно близьких тобі людях. (more…)

Журба

 

 В Карпатах знову сніг. Під моїми ногами народжувалось і тут же в мить вмирало рипіння снігу. Я йду і прислухаюсь до своїх  кроків, які  почали навіювати згадку про рідне село… (more…)

Дорога додому

Картинка рідного краю.

Добре бути одному в дорозі, особливо тоді, коли на серці спокійно і ніщо не тривожить душу, та ще й природа сприяє думати далекими від дійсності мріями. Ідеш собі і радієш, що живеш на цьому білому світі і маєш змогу  милуватися просторами та картинками рідного краю. Радієш небу і сонцю, лохматим пухким хмарам, лагідному подиху вітерцю, а деколи і й буревію. (more…)

Музика для двох

Невелика то дивина на Поліссі, коли на весіллі появиться сторонній, якийсь цікавий або проста роззява. Стій собі, дивись, як танцюють, навіть за стіл тебе посадять, аби ти лише був скромний та не ліз до господарів та гостей з повчаннями хазяїв розуму… (more…)

Батьків трактор

Трактор Трактор

Не знайти на Поліссі села,в якому  люди жили б,  без влучного прізвиська. От і в нашому селі ми, всі, діти, внуки і правнуки та й невістки і зяті’ Макарчикові’ . (more…)

Пожовклий батьків лист

    Перебираючи свої старі бумаги, натрапив на лист  від батька, який був написаний на початку 80-років минулого століття. Похапцем  витягнув пожовтілий лист з конверта. Звідти війнуло нашою хатою,  таким приємним домашнім, сільським теплом. (more…)

Куди повели тебе батьку ?

 

Той січень, місяць передостанньої воєнної зими 1944 року видався на біду для поліщуків лютим і холодним. Тріскучі крещенські морози з  пекучими пекельними вітрами загнали весь Немовицький люд на єдині теплі місця на світі – печі,що казалися раєм у холодних, злиденних і принишклих у постійному передчутті горя і біди, оселях під солом”яними стріхами. (more…)