Цілком  переконаний, у кожного в житті буває втрата; близьких, рідних, любимої і дорогої людини.  У такі хвилини ми переживаємо горе і досаду  реалій непоправного, серце рветься від бажання повернути незворотньо втрачене, хоч розумом  ми, з гіркотою, до  болючого надривного щему в серці, в розпачі усвідомлюємо, що це вже неможливо. І живемо з цим болем  довго, довго, мучимось, картаємо душею і ніяк не можемо змиритися з  цим горем… З часом ця  гіркота втихає, проходять роки і помаленьку все забувається. Кажуть, що час лікує. Може й лікує, але не остаточно… Пам”ять не відпускає…Проходить час  рано, чи пізно, ми починаємо згадувати кращі дні, коли ще були разом з тими, кого тепер вже нема, в думках повертаємося раз і ще раз, уявляючи і каючись, а як би трапилося інакше, як би поступили- мабуть сказали б і зробили все зовсім по іншому. Такі думки приходять, щезають і знову повертаються і продовжують йти своєю второваною стежкою. Ми проживаємо знову і знову, те що давно- давним пережито і живемо цим , а річка життя тече з минулого у майбутнє, минаючи реальне  дійсне. І хоч життя продовжується, думками ми живемо в тому, щасливому минулому. (more…)