Як щоб не вірили ми в Господа Бога, всемогутнього і милосердного Володаря Всесвіту, нас завжди хвилюватиме питання – чи правду розповідає про нього Біблія? Чи не спотворює вона Боже Письмо? (more…)
Я був переконаний, що люди йшли на майдан за ідею, а виявилось…
16.02.2013 16:46, Олексій Савчин:
П’ять років тому, я, як і мільйони мерз на місцевому майдані, виборював обіцяне Ющенком ” “європейське майбутнє”. Жертвував гроші, і ризикував своїм бізнесом. В ім”я цього майбутнього, податківці таки мене оштрафували на 4500 грн, мов би за порушення фінансової дисципліни і неналежного ведення обліку… (more…)
Лютневий амаргедон 86-го
16.02.2013 16:34, Олексій Савчин:
Місяць Лютий 1986-го…
Небо вже не таке було сіре, як в перші зимові місяці, а наче скляне голубіло, мов би його протерли вогкою ганчіркою і воно стало ближчим, можна піднятись на Темнатик, простягти руку і донесхочу полоскатись в ньому. Сонце котилось своєю небесною дорогою, уже досить високою, як і належало йому об цій кінцевій зимовій порі. У його промінні виблискували кристалики сніжинок, до нього тягнулися кімнатні квіти, але сніг не танув. (more…)
Незворотньо втрачене
16.02.2013 16:32, Олексій Савчин:
Цілком переконаний, у кожного в житті буває втрата; близьких, рідних, любимої і дорогої людини. У такі хвилини ми переживаємо горе і досаду реалій непоправного, серце рветься від бажання повернути незворотньо втрачене, хоч розумом ми, з гіркотою, до болючого надривного щему в серці, в розпачі усвідомлюємо, що це вже неможливо. І живемо з цим болем довго, довго, мучимось, картаємо душею і ніяк не можемо змиритися з цим горем… З часом ця гіркота втихає, проходять роки і помаленьку все забувається. Кажуть, що час лікує. Може й лікує, але не остаточно… Пам”ять не відпускає…Проходить час рано, чи пізно, ми починаємо згадувати кращі дні, коли ще були разом з тими, кого тепер вже нема, в думках повертаємося раз і ще раз, уявляючи і каючись, а як би трапилося інакше, як би поступили- мабуть сказали б і зробили все зовсім по іншому. Такі думки приходять, щезають і знову повертаються і продовжують йти своєю второваною стежкою. Ми проживаємо знову і знову, те що давно- давним пережито і живемо цим , а річка життя тече з минулого у майбутнє, минаючи реальне дійсне. І хоч життя продовжується, думками ми живемо в тому, щасливому минулому. (more…)
Я ж села
16.02.2013 16:30, Олексій Савчин:
 |
| Степанське |
Тоді, в далекому дитинстві під час збирання грибів,мені, десятикласнику довелося відчути на собі підступність тодішніх поліських боліт. (more…)
Немовицька станція
16.02.2013 16:28, Олексій Савчин:
Прикро і гнітюче на душі від того, що такі села, як Гута-Перейма, з кожним роком хоч і повільно занепадають, але в кінці-кінців беззворотньо вмирають; з’являється все більше і більше хатинок, що дивляться на навколишній світ очима порожніх вікон з навхрест забитими досками дверима . І лише ненадовго, під час літніх відпусток і шкільних канікул, село наповнюється сміхом і щебетом , коли діти з онуками навідуються до своїх батьків, у забутий Богом і людьми поліський край- відпочити… (more…)
Хто ж ми такі, поліщуки ?
16.02.2013 16:25, Олексій Савчин:
Досліджуючи історію свого села Немовичі, натрапив на досить цікавий і не зовсім зрозумілий факт- власники села Гольшанські володіли величезними маєтками на землях сучасної Білоруси та України – Дубровицьке і Степанське князівства, а родовим іх поселенням були землі в межах Ошмянського району /нині село Гольшани Гродненської області в Білорусі. (more…)
Хрестини
16.02.2013 16:23, Олексій Савчин:
Засніжило густо. Я стою перед вікном і милуюся сніжинками, що знемагають у своєму хаотичному, тільки для них зрозумілому танці. Вони лягають на землю, вкриваючи білою периною вулиці, покрівлі, двори і городи… (more…)
Біля Берчикового броду
16.02.2013 16:20, Олексій Савчин:
Вже тоді я знав, що правду тримає в руках сильніший
Коли я пішов з Немович мав неповних сімнадцять років. Хіба ж я пішов з села?- часто перепитую сам себе. Село пішло за мною- куди я, туди й воно. Всі сорок своїх зрілих років несу його у собі: дитячі роки з ним аж до могили. Бо в дитячу душу, ще не замарану, вкарбовуються слова, звуки, кольори- безвість навколишнього сільського, такого непростого світу. Цього неможливо позбутися, бо кріпко і глибоко засіло в душу. Приросло в тобі, стало твоїм світом. Адже тут, у своєму селі впізнав чорне і біле, зустрів свою першу любов , взнав щастя і кривду. Село показало свої луги і долини: тут вперше побачив веселку на вмитому дощем, блакитному небі, вперше відчув всі чари неспокійного і досі незвіданого всесвіту. (more…)
Сарненський укріпрайон
16.02.2013 16:17, Олексій Савчин:
Поліський укріпрайон СаУР
Після планетарної трагедії,1917- 1939 роки дали Європі нові країни і відповідно нові кордони. Польща, виборовши свою незалежність, вкотре опинилася між двох вогнів: Німеччиною та СРСР. (more…)
